| вистрибує |
[Dec. 7th, 2007|11:53 pm] |
давно сюди не писав... тепер наболіло
тісно з самогубствами я стикався два рази в житті. перший був, коли у будапешті до нас підійшов тепер декан економічного факультету юліус хорват і сказав, що його бувший студент тут, не здав преліми в рочестері, і через це повісився. він тоді нам казав, щоб вибирали собі пріоритети в житті, і щоб не робили дурниць, тим більше за такі дурниці.
другий раз стався вчора. один з моїх найкращих друзів, та ні, тепер не можу так сказати - який я тепер йому друг, був знайдений повішеним у брюховицькому лісі...
я не знайомий зі статистикою самогубств. здається лідерами у відсотках до населення є фінляндія, угорщина, японія десь близько. не думаю, що посткомуністичні країни сильно відстають. але є одна принципова різниця. я ніколи не чув, щоб хтось у європі чи штатах, у розвинутих ринкових економіках, закінчував самогубством життя через негаразди на роботі чи, тим більше, у особистому житті. обкуритись і побавитись у літаючого кастанеду, переграти в каунтер страйк, купити собі невеличку гарматку і продовжити у реалі, чи переслухатись нірвани-радіохеду-хім і послідувати за куртом кобейном - ось що мають в голові багатії-самогубці.
в україні, та і в росії, причини інші. дикий капітлізм і фатальна ерозія соціальної держави виносить одних на грошовій хвилі, тисячі ховає під нею... більшість населення, в тому числі мабуть і мій друг, по-піонерськи впевнені, що життя - це одна стабільна робота, сім*я - до самої смерті, сходинка по сходинці крокуєш до пенсії, допомагаєш будувати утопію. надто в цьому переконані батьки-дідусі-бабусі, що ще досі знаходяться в радянській матриці соціальних стандартів. і я далеко не кажу, що ці стандарти - це щось погане. навпаки. але я просто не уявляю американця, що хоч трохи б засмутився, через те, що він поміняв роботу, чи розстався з дівчиною. і це велика різниця. найгірше те, що його батьки, давно уже пенсійного віку, його жінка, вони і досі не усвідомлюють, що вони внесли свою добрячу лепту у те, що сталось. своїм тиском, своїм нерозумінням. знаючи їх, я впевнений, що так і було. та ні, це добре, що вони цього не усвідомлюють.
а може це жорстокість нашого життя. може у кожного з нас є планка, яку не перескочиш. але грайлива доля легко пускає нас за цю планку, подивитись поплавати, а потім, коли хочемо назад, уже не пускає. і знущається... повертатись завжди важко, бо у тебе кінь півживий, стріла у плечі, і білий прапор позаду, на який показують пальцем усі місцеві, в тому числі найближчі... про планку цю я усвідомив одну річ - вона існує лише для тих, хто в неї вірить. він таки в неї вірив...
а може це робота. нажаль, це один з негативних боків економіки, що розвивається: що б ти зі своєю фірмою не робив, як би не знущався з робочої сили, як би не дурив клієнтів, все одно економіка (а з нею і попит) ростуть так швидко, що ці дії майже не шкодять бізнесу. наші капіталістичні акули (а особливо кантора, в якій він працював, - сільпо) дуже неправильно зрозуміли капіталістичний ринок робочої сили. так, в америці, фірма хоче, щоб ти працював. працював важко і старанно. але є дві особливості. по-перше, фірма не пускає працівника на самотік - фірма тренує працівника, не дає йому робити фатальні помилки, і дає йому роботу, до якої він готовий. по-друге, важку роботу фірма поважає, і відповідно її оплачує. дикий капіталізм наших шановних олігархів не розуміє, що можна набагато більше заробляти, коли таки вкладаєш у свою робочу силу певні кошти, а не просто використовуєш, ламаєш і викидаєш як шмату. і береш наступну. більше заробляти, і менше вбивати...
не знаю... ось таке у нас життя. я дуже часто шукаю його сенс. і розумію, що по-справжньому ніколи його не знайду. але я щасливий від цього. бо як би тобі погано не було, як би тобі не здавалось, в якому ти проваллі, ти ніколи не можеш сказати, що щось зіпсував. ніколи не можеш сказати, що не достойний тут бути, і що провалив свою місію. бо ти не знаєш, для чого ти тут. тому лишається жити і цим насолоджуватись. життя прекрасне, і крапка. |
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
budamax's journal
